РІДНЕ МІСТО, СПОГАДИ

РІДНЕ МІСТО, СПОГАДИ

2015 рік. 

Як завжди спекотне літо стоїть в місті. Я живу думками про навчання та переїзд до мальовничого міста Лева.

Згадуючи свій старенький компʼютер, заповнений фотокартками, записами про це місто, я помалу готуюсь до нового життя. 

Я засинаю з думками про те, як прогулююсь затишними вузенькими вуличками цього старого містечка, вдихаю аромат запашної, щойно звареної кави та крокую в університет. А опісля, досліджую живописну архітектуру, відреставровані музеї, галереї, палаци, парки, театри та все, що наповнює цей архаїчний осередок Західної України.

Я була зовсім юна та ще не усвідомлювала як зустріне мене нове, таке вимріяне мною місто.

Серпень, кінець літа.

Кінець довгої історії, яку я узяла із собою.

Чекаючи з мамою на потяг, ми довго мовчали. Я намагалась запамʼятати цю мить та обійняти бабусю і друзів, які прийшли нас провести. Ми смакували смачним морозивом в цій гучній тиші вокзального приміщення.

Дорога була довгою та подекуди важкою. 

Але всередині, мене окрилювали мрії та надії.

З тих пір, я жила у Львові. Місті моєї сили, надій та сподівань..

Я зустрічала світанки та проводжала заходи сонця, торкалась старої бруківки, запалювала Гасові лампи на площі ринок, що на Вірменській, та будувала своє життя.

2023 рік, весна, Львів.

Мама просить приїхати мене додому на літо.

Взявши маленьку валізку, та бажання бути з рідними, я купила щасливий квиток.

Наша зустріч з містом. Потяг спинився, він завжди зупинявся трішки далі від вокзалу, щоб був час сповільнити свої думки..

Місто зустріло мене теплим літнім вітерцем та викликами, які на мене чекали.

Я проходила рукою по чолі забутих вулиць, та людей.

Пила каву на мигдалевому та віднаходила себе.

Моє рідне місто нарешті мене відчуло, а я відчула його.