Його жигулі гнали по трасі до чорного моря, він показав мені яким може бути дитинство… Дідусь хотів віддати все, що має, але мені потрібен був лише він. Ми кожного літа їздили на море, на старенькому жигулі, всією сімʼєю, з відкладеними за рік грошима, зупинками на пікнік та соленим арахісом, який я зʼїдала за 6 годин дороги зі Знамʼянки до зараз вже окупованого Скадовська . Не розуміючи потужності двигуна нашої копійки, я завжди просила його випереджати всі дорогі автівки, щоб швидше зустрітись з морем та по приїзду скинути спітнілі речі в кімнату, де щойно був зроблений ремонт та ще де-не-де «лунав» запах свіжо-пофарбованих стін. Зупинялись ми в одної жіночки приблизно 7 років поспіль. За цей час, я змогла спостерігати розквіт її саду та «відцвітання» її душі. Особливим деревом для мене тоді стали персики, які вона щоденно рахувала та ні разу не дорікнула мені за них, хоча розуміла, що дідусь кожного ранку зривав їх для мене. Я знала шлях з моря до її будинку закритими очи...