L'art de Vivre (мистецтво жити)

Коментарі

РІДНЕ МІСТО, СПОГАДИ

РІДНЕ МІСТО, СПОГАДИ 2015 рік. Як завжди спекотне літо стоїть в місті. Я живу думками про навчання та переїзд до мальовничого міста Лева. Згадуючи свій старенький компʼютер, заповнений фотокартками, записами про це місто, я помалу готуюсь до нового життя. Я засинаю з думками про те, як прогулююсь затишними вузенькими вуличками цього старого містечка, вдихаю аромат запашної, щойно звареної кави та крокую в університет. А опісля, досліджую живописну архітектуру, відреставровані музеї, галереї, палаци, парки, театри та все, що наповнює цей архаїчний осередок Західної України. Я була зовсім юна та ще не усвідомлювала як зустріне мене нове, таке вимріяне мною місто. Серпень, кінець літа. Кінець довгої історії, яку я узяла із собою. Чекаючи з мамою на потяг, ми довго мовчали. Я намагалась запамʼятати цю мить та обійняти бабусю і друзів, які прийшли нас провести. Ми смакували смачним морозивом в цій гучній тиші вокзального приміщення. Дорога була довгою та подекуди важкою. Ал...

Моє чорне море

Його жигулі гнали по трасі до чорного моря, він показав мені яким може бути дитинство… Дідусь хотів віддати все, що має, але мені потрібен був лише він. Ми кожного літа їздили на море, на старенькому жигулі, всією сімʼєю, з відкладеними за рік грошима, зупинками на пікнік та соленим арахісом, який я зʼїдала за 6 годин дороги зі Знамʼянки до зараз вже окупованого Скадовська . Не розуміючи потужності двигуна нашої копійки, я завжди просила його випереджати всі дорогі автівки, щоб швидше зустрітись з морем та по приїзду скинути спітнілі речі в кімнату, де щойно був зроблений ремонт та ще де-не-де «лунав» запах свіжо-пофарбованих стін. Зупинялись ми в одної жіночки приблизно 7 років поспіль. За цей час, я змогла спостерігати розквіт її саду та «відцвітання» її душі. Особливим деревом для мене тоді стали персики, які вона щоденно рахувала та ні разу не дорікнула мені за них, хоча розуміла, що дідусь кожного ранку зривав їх для мене. Я знала шлях з моря до її будинку закритими очи...

Початок літа або мрія, що чекає свого часу

«Був тихий ранній ранок, і містечко, ще оповите темрявою, безтурботно спочивало. У повітрі вчувалося літо, і вітрець віяв по-літньому, і все навколо повільно й розмірено дихало теплом. Досить було встати з ліжка й визирнути у вікно, щоб побачити: це ж і є початок справжнього вільного життя, перший ранок літа». Рей Бредбері «Кульбабове вино». Хто зна, можливо, літо - це і не єдина пора року для втілення мрій та проявленності, але мені так хочеться жити, саме влітку. Жити за всі ті місяці холоду та дощів. Саме літом я крадькома відкриваю шухляду своєї душі та перечитую нотатки та плани на майбутнє. І приходить усвідомлення, що майбутнє вже настало, а деякі мрії так і лишились в записнику. Для мене літо - це, певною мірою, заклик до дії, аби ми нарешті стали творцями власного життя, сміливо крокуючи до своїх мрій, які завжди чекають потрібного часу. Кожний літній ранок приносить із собою нові можливості. Це момент, коли ми можемо спостерігати, як світ навколо нас з...

The time has come

Шукати в цьому блозі